Філософія трагізму: топос каяття та екзистенційні запитання романтиків

Стаття. Слово і Час. 2003. №7, с. 3-13.Вияви трагічного світосприймання та екзистенційних роздумів романтиків досі не викликали належної уваги у раїнських літературознавців (за винятком науковців діаспори). Погляньмо під цим кутом зору на творчість Т.Шевченка в контексті російських і польських романтиків.
Знаходячи в поезії О.Пушкіна зазвичай мало зауважувані в ній "почуття гіркоти , глибокого суму, розчарування, свідомості іманентного трагізму життя " , С.Франк зводив його "песимістичну філософію " до двох основних положень: — людський дух у своїх заповітних мріях і сподіваннях самотні й серед об'єктивного світу реальності ("равнодушная природа " в медитації " Брожу ли я вдоль улиц шумных . . . " ; соціум як чуже й байдуже середовище, бездушна юрба); — усередині самого себе людський дух теж наражається на небезпеку з боку
ірраціональних , хаотичних, бунтівних пристрастей самої людської душі, які тягнуть її до загибелі".